"Спаржа" — так називає моя мама довгий вид квасолі, яка так і називається — спаржева. Насправді, один різновид аспарагуса відомий майже всім нам, але як прикраса букетів, і росте він у більшості українців не в городі, а у квітнику.
Спаржа, хоча і вважається королівським овочем, але не вимагає якихось особливих навичок у приготуванні. У продажу вона зазвичай буває двох видів: зелена і біла.
Біла росте під товщею землі (рослину огортають, як картоплю) і збирається коли її голова виткнеться на зовні. Зелена — дитя сонця, її не огортають і вона росте над товщею землі. Така спаржа «стрункіша» і трохи ароматніша, у ній більше вітамінів і мінералів.
Біла товща, менш волокниста і ніжніша на смак. Але питання яка з них краща — справа особистого смаку. Американці полюбляють зелену, німці — білу, а французи вважають особливим делікатесом фіолетову.
Зелену спаржу, як правило, не чистять. У ній видаляють лише великі очка і відрізають нижню деревнисту частину (приблизно 5см). Її краще не варити, а обжарити на сковороді.
Щоб почистити спаржу, її треба покласти на горизонтальну поверхню (кухонну дошку, або стіл) і за допомогою картоплечистки зняти верхній шар, відступивши від верхівки приблизно 3 см. Нижню, грубу частину (приблизно 5 см) треба відрізати, або зняти більше шарів шкірки — «заточити» наче олівець.
За класичним рецептом, спаржу відварюють у підсолодженій воді до м'якості і подають з Голландським соусом чи загортають у млинець або поливають великою кількістю розтопленого вершкового масла. Часто просто підсмажують на сковороді. Вона вважається ідеальним гарніром для м'яса і риби. Рештки (шкірку і обрізки) використовують для приготування спаржевого супу.
0 comments:
Дописати коментар